Последние новости

https://coffee-stories.livejournal.com/3699.html
2008-06-24 03:29 hogo_cz
Коли вони познайомились, Йому було 14, а Їй - хтозна, у дівчат про вік питати не прийнято. Він щоранку перед школою заходив до кав'ярні, де з друзями любив обговорювати філософію Ніцше, "Apocalipse now", та інші цікаві теми.
Там вони і зустрілись. Після кількох зустрічей Він зрозумів,що це кохання. Почуття було взаємним, тому й не дивно,що Вона поїхала з ним на навчання.
Вона не була ні вибагливою,ні вимогливою (щоправда тільки до Нього, не до себе) - просто ідеал. Вона вміла підбадьорити, вміла приспати. Вона подобалась його друзям, але вони часто не розуміли тої шаленої пристрасті.
А Він не міг пояснити словами, посто це була Вона - кава.

Я так багато маю вам сказати. От тільки закрию фіранки і наллю собі іще кави.
2008-06-03 23:24 voznaya
Була третя ночі. Вони сиділи у безбожно прокуреній кімнаті інтер'єру пятидесятих у квартирі, що знаходилася на надзвичайно крутій вимощеній бруківкою вулиці Львова ( відчуваєте: Ль. во. ва. Ль-вів.) Попільнички були переповнені недопалками його: сигарет і сигар; її: сигар і самокруток з чебрецю. А ще навколо були розкидані брудні чашки з-під кави. А поруч вже заварювалася нова. Як дві людини змогли знищити таку кількість тютюну і кофеїну? Дихати й справді було нічим, та концентрація синього диму ні на йоту їх не бентежила. Гірке поєднання важкого тютюну і кави без цукру було невід'ємною частиною єдиної мізко-серце-системи й аури тої кімнати. Лише в той день.
Два десятки пальців зосереджено бігали клавішами двох друкарських машинок. Не комп'ютерної клавіатури, а саме друкарських машинок. Він чомусь не просто тримав їх удома, а й час від часу виймав із шафи і користувався. "Хочеш створити щось справжнє - спершу маєш оточити себе справжнім". Вона задоволено опустила очі на коричневі ремінці туфель, що оперізували її щиколотки і посміхнулась куточком роту.
Він писав один абзац і зачитував вголос. Другий писала і зачитувала вона.
В руці кожного з них були або: у нього: кава, сигарета або сигара, або він тримав чашку одночасно з тютюном; у неї: кава, сигара або самокрутка з чебрецю, або вона тримала чашку одночасно з тютюном.
В цій ситуації вони були рівні між собою. Його десять томів і її однісінька тоненька збірка значення не мали. Просто іноді можна спільно зловити одну-єдину ноту, яка народить цілу симфонію. В цю ніч народилась "Карпатіада".

https://coffee-stories.livejournal.com/3258.html
2008-05-12 16:27 hogo_cz

          Ось тут: http://community.livejournal.com/coffee_stories/2382.html?view=590 було опубліковано гарне оповідання про каву і Мукачево. Ось моя відповідь: 

          Він жив в Мукачеві і любив каву. Їздив на навчання за гори і вдома бував досить рідко. Але ні вдома, ні в столітньому готелі, де після вихору воєн і революцій опинився його гуртожиток, Він не міг забути того дощового дня, коли зайшов на тиху вуличку десь в центрі. 
          
         Єдина кав"ярня манила з містичною силою. Краплі дощу лише почали вдаряти об бруківку, що бачила в кращі часи гонведів з 11 полку і панянок в розкішних боа, коли дзвоник провісти про нового відвідувача. Гарна рудоволоса дівчина з якимось не по-сучасному піднесеним обличчям мовчки, але з посмішкою, зробила каву... Він повірив, що ангели приносили каву Мухаммаду, і усвідомив, що смертна кара за каву в середньовічній Мецці - не надто висока плата. Він забув про все. Отямився під зливою на центральній вулиці міста і, згадавши книгу мудрого київського лікаря, сказав тільки: "Відьма". 

         Пройшов рік чи два.Він ніяк не забував рудоволосу, хоча кав"ярню вдруге так і не знайшов.

згори і збоку
2008-03-24 18:16 abranika
Колись, не так уже й давно, але вже в минулому житті, коли я ще не була Мамою, коли я прокидалася на роботу на дві години раніше за чоловіка, коли в мене були свої, власні і нічиї більше, ритуали і традиції - мій сніданок складався з манюсінької філіжаночки доброї гірчущої кави і двох шматочків сиру. Сир найчастіше був простий - радомер або швейцарський, виробництва шосткинського заводу, кава довго була зі львівського "Світу кави", що на Катедральній площі, 6, а потім купувалася "на вагу" в різних київських кіосках. І ось цю філіжанку і два тонюсіньких шматочки я смакувала десь приблизно двадцять хвилин. Двадцять хвилин повної внутрішньої тиші. Я виходила на свій балкон на сьомому поверсі, з якого видно півкуренівки і силуети Оболоні, залитої літнім ранковим сонцем Оболоні, я відключала думки і просто дивилася на оновлене за ніч місто, сповнене юної сили і чистого оптимізму. І більше не було нічого - я виринала з течії життя і зависала на певній відстані, трошки згори і збоку, розглядаючи його (життя) іззовні поглядом буддиста-дилетанта. За цей час всередині мене утворювався невеличкий простір, заповнений тільки  спокоєм і мовчанням. І ще в ньому жила посмішка. Мудра, нетутешня, не-моя - посмішка Того, Хто згори - Того, Хто споглядає цей світ іззовні. Трошки згори і збоку.

Кавова крапля та Містер Пі
2008-03-03 03:44 pasyuta
.



Знайомтеся! Це - Містер Пі. Як бачите, він теж дуже любить каву. До останньої краплі :)

Цього маленького кумедного чоловічка вигадали хлопці з дизайн-студії "Бум-бум-рум-ру".

Вони стверджують, що Містер Пі живе у кожному з нас. Пі - наше загадкове альтер-его, він штовхає нас на вчинки, що не подобаються оточуючим, але є такими природніми для нас.

Містер Пі - образ, що поєднує усі наші внутрішні бажання. Він не знає, що означають слова "ні" чи "не можна". Він вільний від забобонів та моралей! Він може сказати співрозмовнику просто в обличчя все, що думає. Чи може раптом замовкнути, якщо співрозмовник йому набридне.

Не зважайте на обмеження - живіть так, як хочеться. Будьте радісними, веселими, безпосередніми, щирими. Дайте волю вашому Містеру Пі :)

Відьмочка з Мукачева
2007-12-21 18:40 pasyuta
.

Худорлява, невисока на зріст. Зелені очі з бісиками. Звісно, руда. Звісно, кучерява. Веснянки на носі.

Удень вона працює у кавовому магазинчику на одній з тихих вулочок Мукачева. Цей магазинчик - єдиний на тій вулиці, тож вона поза конкуренцією. Вона продає кавові зерна і листочки чаю з різних куточків світу. І, звісно, усіляке зілля і любовні трунки з нього. Все це зберігається - як і належить у відмацькій лабораторії - у великих скляних банках зі скляними кришками. Вона варить каву, робить чай, посміхається постійним клієнтам та випадковим перехожим. Ще вона підмітає біля магазинчику. Звісно, мітлою.

Вона ховається від фотооб'єктивів. Бо небезпідставно вважає, що кожен фотоспалах забирає частину душі і чарів. Вона ховається від фотоспалахів і лукаво (і водночас сором'язливо) посміхається фотографам.

А вночі вона сідає на мітлу і летить до найвищої гори, на якій стоїть замок. Що маленька руда сором'язлива бестія робить там, ми, на жаль, не можемо вам розповісти.


08.05.2007

Кава Над Берліном
2007-12-20 20:35 abranika

Співзвуччя відчуттів, просотуючись крізь скляне півнебо Рейхстагу безпосередньо над нашими головами, утворює чисте камертонове ля в суцільному безладі блюзу.

Очі – в стіл. Пальці вистукують – в стіл – тарадарадам – нервовий, нерівний ритм серця.

-         Слухай, а ти... якби ти була янголом... ну, жила вічно, мала істину, знала все від початку і наперед... ти змогла би зміняти усе це на здатність відчувати, як люди? Ти – стрибнула б униз?

Сонце заповнює собою всі думки міста, гострить леза променів, змагаючись зі шпилем телевежі на Alexanderplatz у нападі раптового квітневого саммертайму. Світло відбивається від кулі, нанизаній на шпиль разом зі спогадами. Чиїми?

-         Zwei Espresso, bitte.

-         Ein Doppelespresso.

Я відчуваю, як мій погляд повільно перетворюється на тонку голку.

-         Ні. Падати - боляче.

Я люблю цей запах. Аромат кави вдихає тебе – не ти його – висмоктує з тебе нерви і почуття. Змушує тебе думати про тепле і гірке. Про берлінський квітень, про київський жовтень.

Світ складається з ниток і ниточок. З павутиння спогадів. Зі співзвуччя відчуттів.

Пиво в київських парадних. Кава в берлінських кав’ярнях. Гірке краще за солодке.

-         Коли дитина була дитиною, вона кинула в дерево палку, як спис. І вона досі тремтить...

-         Як може бути, що я, який є, не був собою до того, як з’явився?

Спалах вогника – рудий, тендітний.

-         Hier ist verboten zu rauchen.

-         Тут не можна курити. Давай вийдемо.

Ми дивимося на тепле квітневе життя з Рейхстагівського даху. Мости над тонкою Шпреє, зелена баня Катедрального собору, урбаністичні хробаки с-бану, готичні шпилі і червоні покрівлі, сірі радянські солдати під німецьким прапором...

Дотик теплого і гіркого. Смак кави. Смак крові, як у дитинстві – коли стрибаєш з дерева чи забору і розбиваєш губу об власні зуби. Може, ти навіть і стрибаєш для того, щоб відчути цей смак. Але звичайно, ти про це не думаєш.

-         Коли дитина була дитиною, вона не знала, що вона дитина, всі душі були для неї єдиним цілим...

-         Про що це ти?

-         Як ти думаєш, ми колись побачимося знову?

-         Навряд...

-         Тоді яка різниця?

Недопалок згасає у філіжанці з недопитою кавою.

Недоговорене просотується крізь ефемерні хмарини Неба Над Берліном безпосередньо над нашими головами...

Мабуть, саме для того, щоб відчути смак. Гіркий, густий, насичений спогадами. Чиїми?

... утворюючи чисте камертонове ля…

Так мало статися. Усе, що сталося, було того варте.

... в суцільному безладі блюзу...

Коли я стрибала звідти, згори (безпосередньо над нашими головами), я ще не знала, навіщо. Я про це не думала. Я просто хотіла впасти.

Впасти, щоб відчути смак.

https://coffee-stories.livejournal.com/1910.html
2007-12-20 20:30 abranika

Був світ. Хоча тебе на світі
Ще не було. Були трамваї,
Ідилія нічного руху,
Снігоподібні танцівниці,
Поділ, зима, провалля часу
Між спогадом та існуванням.
Була побічна дія цукру
На біль. Було цукрове небо.
Гаряча кава. Теплі руки.
Тендітний вогник запальнички.
І ти. Хоча тебе насправді
Ще не було...

photocoffee
2007-12-20 20:23 abranika
                      


               


(с) Eryk Fitkau

післявчора
2007-12-20 20:18 abranika
хочеться кави, міцної і дуже-дуже гіркої, з коньяком та корицею, останньої може бути навіть трошки більше, ніж треба; слухати вчорашнього Равеля (тільки в запису, бо справжнього Равеля слухати треба стоячи, ні, танцюючи, де вже там до буржуйської звички посьорбувати каву, сидячи у кріслі); отже, вмоститися в кріслі (гойдалці?), слухати, як грає Фредді Равель, не відкриваючи очей, розчинити тіло в гарячому гіркому блаженстві смаку, духом же слідувати за музикою, за кожним її рухом, за кожним словом, розуміючи зрештою, шо все суще навколо - лише дочасне, що часопростір є надуманим і штучним, вічними ж є тільки джаз і кава, кава і джаз...

(25 жовтня 2007)

кофемания
2007-12-20 20:07 abranika
Я поняла, что делает человека человеком. Кофе! А что делает человека хорошим человеком? Хороший кофе...

Кавові хокку
2007-12-20 19:35 pasyuta
.

Дотик, запах, смак...
Кава - співзвуччя
Моїх відчуттів

* * *

Повільно кружляє сніжинка
І тане у моїх долонях
Узимку я згадую літо

* * *

По чашці швидко стікає
Кави краплина маленька
Спогади, зупиніться!

* * *

Розмішую каву
У вирі великого міста
Знов розчиняюсь

* * *

Кинь у ставок камінець
Розійдуться кола
Наслідок має причину

* * *

У чорну безодню кави
Я кидаю білий цукор
Гармонія є в усьому

* * *

Кавове зЕрно -
Дві половини
Світу співзвуччя

Кофейные истории: начало
2007-12-20 19:12 pasyuta
.

Идея высказана, сюжеты очерчены, вызов (прежде всего своей памяти и своему воображению) брошен. Чай заварен. Итак, кофе.

Он бывает разным. Многогранный напиток, на самом деле. Мне доводилось пить его и ночью на вокзалах, и утром в уютных кафе. На балконах и на лестничных клетках. Паршивую растворимую жижу, главное достоинство которой заключалось в высоком содержании кофеина, и густой ароматный напиток, ценность которого - в словах, жестах, взглядах, интерьерах. И музыке.

Кофе как средство, кофе как повод и как реквизит. Складываю буковки в слова, вписываю ситуации в интерьеры, жестами объясняю характеры. Короче говоря, варю кофе из обжаренных памятью и размеленных сознанием сцен, эмоций и мыслей. Угощайтесь! :)